До лав небесного війська приєднався ще один Герой – молодший сержант Кріпкий Юрій Володимирович із Лук’янівки, відданий патріот, вірний син України.

Народився Юрій Володимирович 14 січня 1973 року в Лук’янівці, де і провів дитинство і шкільні роки. Наймолодший в сім’ї. Був ще тим бешкетником, веселим, енергійним, товариським хлопцем, проте й досить відповідальним. Завжди допомагав батькам по господарству, а також працював помічником комбайнера біля батька. Друзі знали, що поки Юра не виконає всіх справ, гуляти не піде. Не зважаючи на бешкетливий характер, гідно справлявся і з «дорослими» обов’язкамии, навчався добре. Улюбленим предметом була історія… Хто міг тоді знати, що почнеться війна й історію творитиме вже він сам…

Закінчивши Рудницьку школу, Юрій Володимирович розпочав службу в прикордонних військах. Згодом працював у Києві, де познайомився з майбутньою дружиною Іриною. І хоч своїх дітей у них не було, Юрій Кріпкий став духовним батьком для багатьох дітей Лук’янівки, яким завжди старався приділити увагу, привітати зі святами, розділити з ними радість і печаль…

«Наш Кріпак перехрестив пів села дітей, а це говорить про те, що він був хорошою людиною» – каже його кума Леся. Обожнювали його і діти та внуки рідних сестер і брата.

«Душа компанії», «Вірний друг», «Добряк» – так відгукуються про Юрія його рідні та друзі, для яких двері його батьківської хати були завжди відчинені.

Приїжджаючи в рідне село у відпустку, він збирав друзів за столом, готував свій фірмовий шашлик та заспокоював всіх, казав що скоро виженемо клятих окупантів з нашої землі і будемо святкувати перемогу! Він мріяв про перемогу і робив все можливе для здійснення своєї мрії.

Та 24 січня 2024 року поблизу населеного пункту Пазено Донецької області внаслідок вибухової травми його життя обірвалося…

Сьогодні спустошена не лише родина Юрія, в жалобі все село, яке втратило захисника, товариша, друга, кума, хрещеного і просто хорошу людину. У скорботі вся громада… На жаль, війна забирає найкращих…