Баришівська громада знову здригається від ридання!

Напевно не менше, ніж того дня, коли до Баришівського військкомату надійшло сповіщення про відразу чотирьох зниклих безвісти побратимів – бійців 79-ої окремої десантно-штурмової бригади, котрі не повернулися з бойового завдання в населеному пункті Мар’їнка Донецької області.

Сталося це 27 серпня 2022 року!

У сповіщенні – зниклий безвісти… Побратими кажуть, що загинув… А на душі – надія, віра, біль і пустота…

Звісно, ніхто з дружин, сестер, матерів не опускав руки: бідкалися, оббивали пороги, шукали, чекали…

Дочекалися… Результати ДНК-експертизи… спочатку Олексія Неволіна, потім Дмитра Сєдова, тепер – Андрія Глушка.

Чоловіки познайомилися у військкоматі, коли в перший день повномасштабного наступу російської орди прийшли стати на захист громади, країни. Бо біда тоді була спільною. Із серпня 22-го і тепер спільне горе об’єднує жінок – дружин Наталію, Галину і сестру Андрія Тетяну…

Андрій народився 22 жовтня 1984 року в Сезенкові. Менший за брата Володю і старший від сестри Тетяни, він вирізнявся своїм почуттям гумору.

Навчався у Баришівській загальноосвітній школі №1, вчився посередньо, мав багато друзів. Захоплювався футболом, грав за сільську Сезенківську команду, був воротарем.

Служив в армії, у танкових військах, і ще замолоду отримав звання командира танку.

Після – працював в охороні, а потім – водієм на місцевих підприємствах.

Добре водив машину. Був безвідмовним і працьовитим – на всі руки майстер.

– Веселий, він у всьому знаходив позитив, а всі проблемні питання переводив на жарт, – пригадує сестра Таня. – Так легко з ним було. Спокійний, виважений, стриманий.

У день, коли почалася війна, Андрій разом із чоловіком сестри Валерієм пішли до військкомату. Обговорень майже не було. Для них це рішення було очевидним.

Рота охорони Баришівки, звільнення Київщини, зачистка попередньо окупованих населених пунктів.

А далі – підготовка й злагодження у лавах 79-ої десантно-штурмової бригади, у Житомирі, і – схід, у саме пекло.

«Директор» – так прозвали Андрія побратими, командира відділення, за його розсудливість, стриманість і відповідальність. Він був сміливим. Не ховався за спинами.

Спочатку підрозділ, у якому було 16 осіб із Баришівської громади направили у Слов’янськ, а потім частину перекинули під Мар’їнку.

Мар’їнка, постійні обстріли, масовані ворожі штурми, запеклі бої за кожен клаптик української землі.

Як розповідають побратими, хлопці були на позиціях більше запланованого часу. У них пропав зв’язок, закінчилася навіть вода. Під обстрілами вони мали вийти звідти, та не знали, що вже в оточенні. Вони потрапили в засідку. Тоді з восьми не повернулося шестеро…

І 29 серпня родина Глушко отримала сповіщення, що молодший сержант Глушко Андрій Григорович не провернувся з поля бою і вважається зниклим безвісти. Схоже – і дружини й батьки інших п’ятьох військових.

Батьки Григорій Олексійович і Любов Михайлівна, сестра Тетяна і брат Володимир хапалися за кожну ниточку, трималися за кожну надію. Разом із рідними Андрієвих побратимів вірили, моніторили всі кацапські пабліки, вдивлялася в обличчя полонених, вивчали списки повернутих українських військових із полону, їздили в морги на упізнання… і сподівалися…

І тут, днями їм повідомили про стовідсотковий збіг ДНК-експертизи.

Виявляється, тіло загиблого під час обстрілу Андрія Глушка разом із тілами Олексія Неволіна і Дмитра Сєдова (яких ми вже поховали) було повернуто в Україну під час обміну ще у травні 2023 року, і весь цей час зберігалося у Бориспільському морзі. Навіть документи були при ньому – паспорт, військовий квиток були неушкодженими! Та, як пояснюють, для проведення експертизи потрібно було багато часу.

Тепер родина нарешті може попрощатися зі своїм сином, братом, батьком… Напівсиротою залишилася 8-річна Каріна.

Прощаємося і ми з вірним сином України, з відданим патріотом і мужнім захисником, із другом, однокласником, земляком… Героєм! Який не вагаючись став на захист всіх нас і до останнього подиху оберігав українську землю…

Вічна пам’ять тобі, Герою!