Повернувся додому Герой – на жаль, на щиті. Він – син, чоловік, брат, батько, друг, побратим, односелець… Та для всіх він – захисник, який поклав своє життя на вівтар боротьби за українську перемогу.

Народився Ярослав у селі Недра, де навчався у місцевій школі. Після закінчення 11 класів пішов вчитися на електрика. Та диплом так і не отримав, бо замінив студентство на роботу – потрібно було заробляти кошти. Ярослав – із сім’ї, де їх було троє, тому не з лінивих, швидко навчався новому, вмів працювати з інструментами, тому й профілі діяльності були різними.

Останні 7 років Ярослав із дружиною Оленою проживали в Селичівці. Тут працював у місцевого підприємця, облаштовував будинок і двір. У любові й турботі виховували сина Нікітку.

Дружина розповіла, що Ярослав був веселим, добрим, турботливим, зовсім не конфліктним, чесним і справедливим. Мав багато друзів, любив порибалити. А весною почав робити альтанку в дворі, щоб можна було всім разом відсвяткувати тут день Перемоги. Не судилося…

Після оновлення даних у військкоматі Ярославу вручили бойову повістку, і вже 17 червня з речами він поїхав на навчання. Спочатку центри підготовки й полігони в Чернігові, Білій Церкві, Львові, а потім – Суджа, що на Курщині.

На радість рідним, не довго їх затримали там. І через кілька днів їхню розвідувальну роту перекинули на Покровський напрямок. Хоча хто знає, де було б безпечніше, коли український солдат – всюди ціль для ворога.

Та тут хоч був зв’язок, і Ярослав при можливості завжди дзвонив чи писав рідним, дружині, говорив із сином. От тільки майже нічого не розповідав. Ні назви бойового підрозділу, ні населеного пункту, де працювали, ні завдань, які виконували. Олена не знала нічого. Пообіцяв надіслати номери телефонів побратимів і командира на всяк випадок, та не встиг.

Коли повернувся з бойового завдання, 5 вересня, Ярослав увечері говорив із дружиною, сказав, що відпочиватиме. А вранці вже не відповів на повідомлення «Добрий ранок» від Олени. Бідкалася, хвилювалася, не знаходила собі місця і не знала, до кого звернутися за допомогою, за інформацією.

А 8 вересня в Тік-тоці випадково натрапила на фото свого чоловіка із підписом «Ще вчора з тобою говорили, а тепер тебе немає»… Це написав про Шеву (такий позивний був у Ярослава) його побратим. Як виявилося, вночі хлопці пішли на завдання, їхні позиції оточили, а потім обстріляли з мінометів…

Лише 12 вересня родину сповістили, що Ярослав Шевченко радіотелефоніст 2 відділення спостереження взводу спостереження розвідувальної роти в/ч А4948 вважається зниклим безвісти, а аж через два тижні – що він загинув.

Війна забрала у батьків сина, у люблячої дружини – коханого чоловіка, залишивши без батька трьох дітей.

Сьогодні спустошена не лише родина Ярослава, в жалобі два села, які втратили захисника, товариша, друга, сусіда і просто хорошу людину. У скорботі вся громада… Ми маємо цінувати кожне віддане за нас життя!

Вічна пам’ять Герою…