Акторська династія Сердюків з села Бзова

27 червня минає 120 років дня народження Леся (Олександра) Івановича Сердюка –  українського  актора театру (героїчного й характерного плану) та кіно. Народний артист СРСР (1951). Нагороджений орденом Трудового Червоного прапора та медалями.

Народився Олександр Іванович Сердюк 27 червня 1900 року у бідній селянській родині і с. Бзів Переяславського повіту Полтавської губерні (нині Баришівського району Київської обл.)

Його батьки Катерина Яківна та Іван Кирилович Сердюки ще до одруження разом з односельцями наймитували на полях Таврії, що належали «королю землевласників» барону Фальцфейну.

Дванадцятирічним хлопчиком, закінчивши  двокласну церковноприходську школу, Лесь іде пішки з купкою богомольців із Бзова до Києва, де тоді вигнаний злиднями з села, працював кондуктором трамвая його батько.

У 14 років учень Київського двокласного  торговельного училища Лесь Сердюк зустрівся з театром. То був «Український театр під орудою М.К. Садовського». «Це було потрясінням – інакше не назвеш», – згадує артист.

І хоч батько таки влаштував сина до торговельної школи, мрія про театр не полишала його ні на день.

У 1919 році закінчив музично – драматичну  школу ім. М.В. Лисенка. Саме тоді  доля привела Олександра Івановича в родину Старицьких – Лисенків, де прожив він кілька років. Зустрічі з видатними діячами літератури і мистецтва, прекрасна бібліотека – все це формувало літературно – театральні смаки студента мистецького вузу.

Під час навчання Леся Сердюка запросили в театр. Дебютував у Київському театрі ім Т.Г.Шевченка. Він виходить на сцену в масовці на виставі «Гайдамака», поставленій Лесем Курбасом під час наступу на Київ білополяків.

У 1922 році артиста було запрошено до мистецького Мистецького об’єднання «Березіль» (згодом театр «Березіль») у Харкові. Нині це Харківський  академічний український драматичний театр ім. Т.Г.Шевченка.

З 1957-1962 року – директор і художній керівник театру.

З 1958 р. – професор Харківського театрального інституту (тепер Університет мистецтв)

О.І.Сердюк – делегат п’яти з’їздів Компартії України, депутат Верховної ради УРСР 4-го та 5-го скликання, депутат міськради Харкова і член Радянського комітету захисту миру, довгий час він був головою правління Харківського відділення і членом президії правління Українського театрального мистецтва.

Корифей українського театрального   мистецтва – вихователь і наставник кількох авторських поколінь. «Скільки моїх учнів у театрах. І якщо вірити, що в кожному з них і моя частка, то я з театром – назавжди», – пише професор О.І. Сердюк у вітальному слові з нагоди п’ятдесятиріччя журналу «Український театр».

Різнобічне обдаровання митця не вичерпується акторською та педагогічною діяльністю.

Лесь Сердюк володіє і пером публіциста.  Недарма редакція журналу «Український театр» видала йому безстрокове посвідчення як своєму постійному автору.

 О.Сердюк багато спілкувався  з видатними  людьми літератури і мистецтва України. З М.Бажаном О.Сердюк виступав на загальноміському мітингу у визволеному від нацистських  окупантів  Києві. З М.Рильським його єднала депутатська робота і поїздка до Польської Народної Республіки в складі делегації. Він був у дружніх взаєминах з П.Тичиною і М.Кулішем, товаришував з Л. Первомайським, Ю. Яновським, М.Стельмахом, щирі взаємини єднають його з М.Зарудним, О.Коломійцем, Б. Олійником, Д.Павличком, І.Драчем. П’єси багатьох драматургів він ставив як режисер, виступає в них як виконавець.

Своїм духовним наставником Лесь Іванович вважає Олександра Довженка. З ним зустрічався актор на зорі і в зеніті своєї творчості. Довженкове слово служило актору за зброю в роки Другої світової війни..

В архіві Леся Івановича зберігаються саморобні блокноти та зошити з обгорткового паперу – рукописні авторські оригінали текстів промов.

Найкращі ролі: Том Кіттлінг («Секретар Профспілки» за Л. Скатом), Барон «Жакерія» за П. Меріме), граф Шарль («Євгенія Гранде» за О. Бальзаком), Клавдій («Гамлет» В. Шекспіра); в укр. репертуарі : Сава Чалий (в одноіменній драмі І. Карпенка-Карого), Мокій («Мина Мазайло» М.Куліша), Командор «Камінний господар» Л. Українки), Микита («Ярослав Мудрий» І. Кочерги), Богун, Кобза «Богдан Хмельницький», «Загибель ескадри» О. Корнійчука) та ін.

Зіграв у кіно ролі: Семена Неживого («Коліївщина», 1933), поміщика Свічки («Прометей», 1936), Назара («Назар Стодоля», 1937), Андрія «Запоржець за Дунаєм», 1937), воїна-поета («Українські мелодії»,1945), Гната Підкову («Доля Марини», 1953), Миколи Воркалюка («Любов на світанні», 1957), «Загибель ескадри»  (1965).

Помер актор 14 грудня 1988 року, похований у Харкові.

Акторську династію Сердюків продовжив його син, заслужений артист України Олександр Олександрович Сердюк, якому 14 жовтня 2020 року виповнилося б 60 років  Він  неодноразово приїзджав у Бзів разом з своїм сином Євгенієм, спілкувався з земляками  та  знайомився  з документальними матеріалами про життєвий та творчий шлях батька, які зібрані в бібліотеці с. Бзів. Жителі села люблять і пам’ятають свого земляка,  працівники культури доглядають могили предків актора.

 

Зав. бібліотекою-філіалом с. Бзів Баришівської ЦБС, Р.В.Корнієнко

Нагору