У час, коли національно-культурне відродження нашого народу в незалежній Українській державі стало реальністю, все більше зростає інтерес до історичного краєзнавства. Очевидно, що без знання рідного краю годі говорити про національну гідність, самовідданість, національний менталітет. Святе відчуття Батьківщини і рідної землі починається саме з рідного краю, свого села чи міста, вулиці, своєї домівки, де людини народилась і виросла, де пройшло її дитинство.

Де б людина не опинилася, її батьківщина, рідний край буде завжди з нею. Всі хочуть знати історію своєї громади.

Можливо, історичні дописи викладача історичних дисциплін, краєзнавця, нашого земляка Володимира   Гуменюка допоможуть у цьому…

Адже є такий вислів  «Той, хто не знає минулого, не вартий майбутнього»

На числені прохання друзів та однодумців продовжую вас ознайомлювати з історією рідного краю. Сьогодні згадаємо село Селичівку, яка входить до Баришівської громади Броварського району Київської області.

В  1903 році  в селі Селичівка було відкрито Свято-Вознесенську дерев’яну церкву з дзвіницею над притвором. До 1902 року приход Селичівки був приписаний до церкви Преображення Господнього в Баришівці, яка була збудована в 1740 році.  Загалом в Баришівці було чотири православні храми. В кінці ХVІІ ст. за кошти Переяславського полковника Родіона Дмитрашко-Раїча було збудовано Троїцьку церкву. Благовіщенська церква була збудована 1722 року в стилі козацького барокко за кошти родини Ігнатія та Катерини Лієнків. В 1783 році була збудована Успенська церква. До 1912 року ці всі церкви належали до Переяславського благочиння Полтавської єпархії.

 Кошти на будівництво церкви в Селичівці збиралися жителями села. За свідченнями місцевих жителів, дерева для будівництва церкви вирубували в Поповій долині, де росли величезні дуби. Василенко Юхим розповідав, що в селі були воли, то господарі по тижню допомагали тягати дуби волами. Луценко Євтух і Цюцюра Влас навіть продали своїх волів і відали кошти на зведення храму.  Після смерті цих благодійників їх поховали на території церкви.

Коли ставили хрест на церкву, то кранів не було. Шукали такого сміливця, щоб зніс хрест. Таким сміливцем був Макаренко Павло. Він притулив хрест до себе обв’язався кругом і тихенько зносив хрест на саму вершину. Хрест був встановлений і закріплений. Церква в 1903 році відкрила свої двері. Першим священником був Михайло Семйонов, який мав дуже велику бібліотеку, яку  потім заповів Сулимко Івану Пантелеймоновичу, а його батько, Сулимко Пантелеймон Михайлович, свого часу купив і подарував на церкву ікону св. Пантелеймона Цілителя.

29 травня 1968 року під час великої грози блискавка вдарила в дзвіницю і церква почала горіти. Вогонь зробив свою справу, згоріла дзвіниця, і церква залишилася з одним куполом. Хоч церква і не працювала, але  похоронні обряди проводились.

24 листопада  1981 року Комітет по справах релігій при Раді Міністрів СРСР приймає рішення про знесення пошкодженої церкви.

В 1995 році встановили дубовий хрест і освятили місце, де повинна будуватися нова церква.  Хрест зробили Дігтяр Гаврило Гаврилович і Семенець Іван Данилович.  В 2007 році  відбулося відкриття нового храму, побудованого за кошти громади.

Тож, знай свою історію, шукай правду і борись за майбутнє!