Жорстока війна знову забрала життя ще одного Захисника України – нашого земляка: Андрій Сергійович Яровий загинув 17 квітня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі н.п. Осоївка, на Сумщині.

Народився Андрій Сергійович 19 липня 1970 року. Дитинство його пройшло в Києві, де разом із старшим на 4 роки братом Олегом навчався у місцевій школі. Пізніше у профтехучилищі освоїв професію чоботаря і, як годиться справжньому чоловіку, відслужив в армії.

Згодом родина Ярових переїхала до Паришкова, де обзавелися великим господарством. І хлопці разом із батьками Сергієм Васильовичем і Галиною Архипівною поралися біля свиней, коней, кролів, курей, обробляли городи.

Хлопці працювали на різних роботах, намагаючись «зачепитися» в столиці. Та не завжди складається так, як планується замолоду. І якщо Олег одружився та мав двох синів, то Андрій продовжим життя з батьками.

Таких, як він, називають «рукастими», бо ж умів полагодити все. Без перебільшення чоловік був майстром на всі руки, а особливо – у сфері будівництва та ремонтних робіт. Він розширив батьківський дім, власноруч зробивши прибудову. У ремонтах в оселях теж мав перевагу, тому й просили його односельці про допомогу.

Як і годиться справжньому чоловіку, Андрій побудував дім, висадив дерево, та нащадками так і не обзавівся. Натомість дуже любив своїх племінників, вболівав і гордився їхніми досягненнями. Він жив чесно, був відповідальним, заробляв гроші руками, поважав батьків, доглядав і турбувався про них.

Працюючи на місцевому свинокомплексі, влітку 2024 року отримав повістку-виклик до військкомату. Звісно, ховатися чи тікати не став. Навіть більше: напевно чекав, коли його мобілізують, бо мав бажання долучитися до стримування ворога.

Зважаючи на вік солдата, Андрія Сергійовича не відправляли на передові позиції і тим більше не залучали до штурмів. Розповідав племіннику, що окопувався на фронті. Та все ж був там, де небезпека з повітря чатує щомиті.

Перше поранення отримав два місяці тому, прикривши собою від ворожого дрона 18-річного побратима. Тоді, під час лікування, отримав звістку про смерть мами, втрату якої важко переживав. На похованні рідні помітили, як і без того неговіркий і стриманий добряк збентежено переживав скорботу. Наслідки поранення й контузії були помітні в його фізичному стані, а в погляді – усі реалії жорстокої війни.

Після поховання Андрій Сергійович повернувся до побратимів, бо мав продовжити справу. Та ворог мав на нього свої плани…

Андрій Сергійович захищав нашу землю й цілісність держави, заплативши за це найвищу ціну – власне життя. Йому назавжди залишилося 54…

Вічна пам’ять і слава Захиснику…