Сьогодні наша громада знову в скорботі… В село Лукʼянівка прийшла звістка, яка розбила вщент всі надії і сподівання матері, брата, сестри, друзів та близьких – 23 липня 2024 року, виконуючи бойове завдання, біля населеного пункту Вербове Запорізької області загинув наш захисник – Васільєв Микола Федорович…

Коля Васільєв народився 4 жовтня 1980 року в Естонії. В 1987 році з батьками переїхав в Україну, в село Лук’янівка. Цього ж року пішов у 1 клас в Лук’янівську школу. Був розумним і кмітливим хлопчиком. Ще у школі друзі дали йому прізвисько – Мальвіна, бо дійсно дуже гарним був. Так його і кликали згодом.

Закінчивши школу, пішов навчатись на повара в Березанське професійно-технічне училище. В 1999 році розпочав службу в армії в інженерних військах. Отримав звання молодшого сержанта. Після служби в армії працював в охороні.

Коли в березні 2022 року село Лукʼянівка потрапило під окупацію, знаходився тут, не виїжджав, а після звільнення громади від рашистів, одразу пішов добровольцем на фронт.

Потрапив у військову частину А7304 в 115 бригаду ТРО, де був кулеметником стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти. Тут стало в нагоді і вміння вправлятися на кухні – Микола був старшим кухарем в роті.

Все його життя було пов’язане з музикою: він грав на багатьох музичних інструментах, крутив дискотеки в сільському клубі, допомагав проводити культурно-масові заходи, був ведучим… Тож і на війні, коли на полі бою ставало «гаряче», його бойові побратими говорили: «Маестро, запєвай!»

Найбільше у своєму житті Микола Васільєв любив свою сім’ю, а понад усе – маму. Не було жодного разу, щоб її 8 березня минуло без подарунку чи уваги сина – згадує мама Раїса Василівна. Навіть будучи на фронті,  вирвався у відпустку 7 березня, щоб привітати маму зі святом. Любив людей, завжди намагався допомогти чим може, ніколи ні в чому не відмовляв.

Миколі подобалось бути військовим. Він мріяв залишитися в армії і пов’язати з військовою службою все своє подальше життя. Тепер він назавжди військовий…

Та була у нього ще одна мрія – після закінчення війни він хотів з побратимами відкрити свій ресторан. «Зі своєю половинкою, – казав, – будемо сидіти під виноградом, а я буду грати їй на гітарі…»

Кухня, музика і війна… Три захоплення, які супроводжували Миколу. Колись він міг би здійснити свою мрію, відкрити власний ресторан і бути в ньому найкращим кухарем, він міг би стати відомим музикантом, та він обрав війну, а вона – його…

23 липня 2024 року з Миколою обірвався зв’язок і він вважався зниклим безвісти. Більше двох місяців родина жила надією, що він живий, можливо, в полоні чи поранений, але живий! Вони вірили і сподівались, що повернеться додому. Аж дотепер… Герой повернувся… На щиті… Вічна памʼять та слава полеглому!