А хустка в нас завжди була в пошані

У літню спеку й люті холоди.

 Їх гарно так замотували пані,

 Як йшли до церкви, вдома, та й завжди.

А літню хустку часто вишивали,

Щоб гарною на голові була.

І хустка людям щедро дарувала

Свій захисток від сонця і тепла.

Красоткіна Н.Г

7 грудня – вдруге  відзначається  Всесвітній  день   української хустки.

Баришівська центральна бібліотека для дорослих Баришівської ЦБС відділу культури та туризму Баришівської селищної ради провела презентацію виставки-інсталяції «Незбагненне диво – українська хустка»

До  віртуальної  народознавчої  подорожі «Хустка – долі берегиня»  запросила завідувач відділу обслуговування Баришівської центральної бібліотеки для дорослих Г.О.Шапоренко.

Здавна хустка вважалась українським національним аксесуаром, який зберігає в собі старовинні традиції. Хустка є символом прихильності, любові, вірності, прощання, скорботи, оберегом і важливим ритуальним предметом. Це —  невід’ємна частина української культурної спадщини.

Хустина є оберегом жінки з давніх-давен. Дівчатка, в основному, носили стрічки, віночки, а коли жінка виходила  заміж, то вона одягала на голову хустку. Хустка  була її оберегом, оберегом сім’ї, родини.  Це — символ і необхідність.

Вона була маркером соціального стану жінки. Молодиці носили білі або яскраві хустки, старші жінки — темні, вдови — чорні. Незаміжні дівчата часто вив’язувались вінкоподібно.

Саме хустка свідчила  про рівень достатку родини. Заможні жінки зазвичай купували дорогі шовкові та вовняні хустки. Про коштовність хусток свідчить той факт, що за польської влади на Західній Україні чоловік повинен був десять днів працювати аби купити своїй дружині хустку.

Образ хустки був символічним виявом прихильності. Протягом століть хустина була в Україні найдорожчим подарунком, яка символізує домівку та матір.

У народному весільному обряді,поруч  з  розплітанням  коси, стоїть обряд  покриття  голови  молодої  хусткою.

Засвітити волосся” — давній термін, що означав ходити з непокритою головою. Для заміжньої жінки — це вважалося тяжким гріхом. За народними уявленнями, простоволоса заміжня жінка накликала неврожай, хвороби та пошесті.Стародавні головні убори: намітка, очіпок, убрус передували хустці .

Намітка — прямокутне платове вбрання голови; лляна, зрідка конопляна тонка або взагалі прозора (часом підкрохмалена) тканина завдовжки до 5 м і завширшки до 50 см. Найхарактернішим способом запинання намітки було обгортання її навколо очіпка та зав’язування пишним бантом ззаду. Цей старовинний вид головного убору в різних районах України мав свої назви: плат (Волинь, Західне Полісся), завивало (Полісся), серпанок (Південне Полісся), перемітка, рантух (Львівщина, Гуцульщина, Буковина), перемітка (Івано-Франківщина), завійка, наміт (Прикарпаття), рушник (Буковина), рубок (Лемківщина). Незважаючи на локальні відмінності, всі види намітки мали вигляд довгого шматка полотна, кінці якого були прикрашені багатим тканим перебірним орнаментом.

Очіпок — (очепок, чепець, чіпець, каптур, капор, чепак, керпа) — обов’язковий головний убір заміжніх жінок. Твердий очіпок — на зразок шапки — шився з парчі та шовку, був на підкладці, часом утеплений і виразно прикрашався вишивкою. М’який очіпок (чушку) одягали під платове вбрання або під твердий очіпок.

Варто зазначити, що очіпок, який одягала молода на весіллі, виконував певну магічну функцію та був символом щастя та плодючості в сім’ї.

Убрус. На всій території України аж до кінця XIX ст. зберігся стародавній звичай покривати заміжній жінці голову полотнищем тканини, що з часом перетворилося на різні форми традиційного жіночого вбрання. Назва “Убрус”, присутня ще в літописах XI ст., збереглася до наших днів. Чимало різновидів цього вбрання, яке лише умовно можна назвати платовим, діляться на дві великі групи: прямокутне і квадратне. Кожна з них за способами пов’язування має безліч локальних варіантів.

Хустка — широко розповсюджене по всій Україні квадратне платове вбрання голови. Способи пов’язування хусток, які частково наслідували способи пов’язування наміток, були різними. У північних районах хустку пов’язували під підборіддям, а кінці зав’язували на маківці (цьому передувало зав’язування двох невеликих платків, один з яких проходив під підборіддям). На Київщині кінці хустки обгортали навколо шиї та зав’язували на потилиці. На Середньому Подніпров’ї хустку драпірували в особливий спосіб довкруги голови, але так, щоб залишити відкритим денце очіпка.

Сьогодні яскраві хустки поступово завойовують прихильність не тільки українок, а й модниць всього світу. А от же українське вкотре стає світовим трендом.

«Бабусину хустку» як головний елемент використовують у своїй колекціях дизайнери. Саме з хусток особливим ручним способом виготовляють тканини, а уже з них — одяг.  Так були  виготовлені унікальні  сарафани та пальто.

Більше дізнатися про українську хустку можна за посиланнями:

  https://uk.wikipedia.org/wiki/Хустка

https://korali.info/krasa/hustka-yak-oberig_-ukrainki-povertayutsya-do-pradavnih-trendiv.html

https://vseosvita.ua/library/hustka-ak-zinocij-oberig-u-zvicaah-ta-tradiciah-ukrainciv-133365.html

Ось така вона – звичайна хустка, родинний оберіг, краса українського народу.

Нехай барвисті, як сад навесні наші рідні українські хустки залишаються в серці кожної українки.

 Збагачуйтесь  позитивною  енергетикою, одягнувши українську хустку.

Зав. методично-бібліографічним відділом Баришівської ЦБС Лавріненко Н.І.