«Дуже часто я чую: ти успішна, тобі пощастило. Немає такого поняття, як везіння – є наполегливість», –  говорить Юлія Кухова, котра 4 роки тому почала займатися декоративно-прикладним мистецтвом за відеоуроками в YouTube. Сьогодні її знають в громаді як майстриню, й жодне свято в Баришівці та сусідніх селах не обходиться без декору, костюмів чи інших витворів Юлії.

Як почати свою справу й подолати труднощі на цьому шляху – Юлія розповідає в рамках проєкту «КРИЛА» (Жінки залучені: шлях до зростання та економічної безпеки), що підтримує жінок у працевлаштуванні або у відкритті власної справи. Проєкт втілюється за підтримки Уряду Канади і впроваджується організацією Пакт.

Я вже 4 роки створюю жіночі прикраси, предмети декору, костюми, декорації – усе, що можна зробити руками. Розпочала від нудьги, коли була вагітна другою дитиною. Старша тоді ходила в садок, і доводилося купувати їй резинки й заколки. І я подумала: а чому би не зробити самій? Отак я пішла в YouTube, почала з резинок, і там навчилася всьому, що вмію зараз. У садочку знайомі почали купувати мої заколочки своїм дітям. Хтось запропонував: «А кинь оголошення в соцмережі – може хтось купить». Отак і пішло на продаж. Спершу було хобі, а тоді стало роботою.

Перший час працювала прямо в спальні, поки діти спали, могла до другої години ночі сидіти над виробом. Сусіди говорили: «Світло горить, значить Юля працює». Я всюди приспособлюся – лишіть мене в спальні, на кухні, чи хоч на вулиці.

Мої батьки мене дуже підтримували. Але було й багато критиків, котрі казали, що не вийде, і руки через це опускалися. Були люди котрі не вірили, що я сама виготовляю свої вироби.  Для мене самореалізація  – це і є я. Це мій душевний світ, мої емоції. І кожна жінка може також реалізуватися на 100%.

Буває таке, що не хочеться нічого робити. Але коли ти бачиш захоплення людей і розумієш, що робиш не дарма – воно тебе так мотивує і стільки сил дає. На виставках, зазвичай, стоїть 3 стола моїх виробів, і я завжди приїжджаю додому з пустими руками.

Я дуже вірю в себе й ніколи не опускаю руки. Буває, плачеш, бо важко працювати ночами. Буває руки попекла клеєм-пістолетом, псіханула, пістолет кинула. Мало хто розуміє, стільки ти вкладаєш сил і як затікає в тебе спина, коли сидиш по 2-3 години, не встаючи, над одним виробом. Було раз, що я робила костюм 11 годин підряд, бо треба було терміново виконати замовлення: кроїла, шила, різала, праскою шпарила. Хтось думає, що майструвати легко. А в мене це повноцінна робота, така ж важка, як і будь-яка інша, але вона приносить мені бажаний дохід і самореалізацію.

Самореалізація в прикладному мистецтві – це ти щоразу робиш щось краще. Але для мене головне – це віра в себе і можливість бути корисною. Коли я виходжу на майстер-класи, не уявляєте, як у діток очі горять. Ти себе більше поважаєш як особистість, як жінку, як маму. Розумієш, що те, що ти створюєш, людям приносить щастя і користь.