23 вересня Баришівська громада прощалася із військовослужбовцем, відданим захисником, баришівчанином Тарасом Вороною. Він із перших днів Великої війни став на захист громади, захищав країну, а 21 вересня трагічно загинув у дорожньо-транспортній пригоді…

Тарас народився 20 квітня 1986 року. Хлопчина з малих років мав стільки друзів, стільки і в дорослому віці не у всіх є. І це підтвердять і його однокласники, і вчителі з Баришівської ЗОШ №1. Вогняний знак зодіаку не давав йому сидіти на місці. Він знав усіх, і всі знали його.

Найменший син у сім’ї зросту баскетболіста. До речі, грав у нього тривалий час, захищав честь баскетбольної команди Національного університету харчових технологій, де навчався після школи.

Ще у школі в старших класах закохався в однокласницю Наталію. Взаємно. І ця любов втілилася в шлюб.

Про таких, як Тарас, кажуть: на всі руки майстер. Понад 10 років працював у будинку культури. Любив рибалку і зимовий відпочинок в Карпатах. Був душею компанії, мав прекрасне почуття гумору, завжди був жаданим гостем.

А коли почалася війна, одним із перших пішов в місцеву оборону.

Далі – підготовка і спецслужба, й інколи короткі повідомлення мамі і дружині “У мене все добре. Ти як?”. А телефонний дзвінок зі словами “Їду додому” підносив від радості аж до неба… І небо його забрало… у дружини, матері, братів…

Жахливе, непередбачуване ДТП обірвало усе в одну мить….

Скільки хороших слів сьогодні було сказано про Тараса! Від тих, хто був поряд у молодості, хто пережив із ним його становлення, розвиток, найважчі періоди життя і найскладніші ситуації служби… Плакали всі – друзі, побратими, колеги, рідні… Для багатьох людей це непоправна втрата, яка ще досі не вкладається в голові…

Розділили біль утрати з рідними і керівництво громади, представники військкомату, друзі…

Звісно, не існує тих слів, щоб висловити біль, горе, від якого плачуть наші серця.

Герої не вмирають, вони назавжди в наших душах і пам’яті… Вічна пам’ять!