До небесного війська приєднався ще один янгол – Андрій Безгінов, баришівчанин, стрілець-санітар 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти 27-ого окремого стрілецького батальйону (в/ч А4046), який під час виконання бойового завдання загинув 14 червня внаслідок мінометного обстрілу у населеному пункті Невське Луганської області.

Перша дитина, син – гордість для молодого подружжя. Хлопчик народився 2 грудня 1995 року. З самого малечку Андрій був спокійним і слухняним. Навчався у Баришівській школі імені Миколи Зерова. Учитися не любив, як і всі хлопчаки, та вирізнявся посидючістю і сором’язливістю.

«Тихий, спокійний, чемний і ввічливий, дружній і безконфліктний, добрий, – згадує свого учня класна керівниця Оксана Володимирівна Гайдук. – Про таких дітей кажуть: «Мрія для вчителя». Бо за всі роки навчання він не був учасником жодного конфлікту чи тим більше бійки. Був скромним, порядним, сором’язливим. Коли діти хотіли організувати зустріч однокласників минулоріч, дуже здивувалися, почувши, що Андрій на передовій захищає країну. Не очікували, та гордилися».

Татів і мамин син, який навіть у підлітковому віці віддавав перевагу проведенню часу з батьками та меншою на 10 років сестрою Настею. Андрій був «домашнім», допомагав мамі по господарству, ходив із батьком на рибалку, змалечку доглядав сестричку, грався з нею, вчив.

«Таких дітей більше немає», – схлипує Валентина Володимирівна, витираючи сльози, які безупину ллються два місяці, з тих пір, як їй повідомили про поранення сина, а потім і про його загибель.

Після школи Андрій навчався в Борисполі, де здобув професію водія вантажного авто.

Мама розповіла, що Андрій служити в армії захотів сам. Сказав: «Відслужу – хоч роботу знайду». Та після весь час працював із батьком на будівництві. І все планував заробити гроші, щоб купити власний автомобіль.

Після повномасштабного вторгнення Андрія викликали до військкомату. І вже 13 березня 2022 року він разом із двоюрідним братом Денисом Кривенком були направлені до Обухова. І відразу – у бойові дії для звільнення Ірпеня, Бучі… Далі – зачистка попередньо окупованих населених пунктів Київщини, Чернігівщини, спостереження і контроль білоруського кордону, а потім – схід, буремний схід….

Попри те, що Андрій був санітарним медиком і вчився керувати дронами, він виходив на бойові позиції разом із іншими стрілками.

«Не вистачало хлопців. Їхній батальйон неодноразово ніс втрати. Тому наш Андрій і евакуйовував хлопців із позицій, і сам на них виходив, – розповідає Вадим Володимирович. – І цього разу, після тижня наряду, він написав нам, що знову виходить наперед».

Це було 13 червня, а наступного дня батьки вже знали, що їхній син тяжко поранений осколками в груди. Але живий! Не забрали, не витягли…

Того дня загинуло багато чиїхось синів… А тіла змогли забрати лише через тиждень. Невпізнавані, частинами, останками…

І ось лише зараз Андрій повернувся додому. На щиті… У скорботі родина, рідні і громада, яка всім серцем хоче розділити весь той пекучий біль утрати…

Андрій – ще один ангел, який поповнив Небесне військо. Герой-захисник, який віддав життя за нас з вами, за наше тихе й спокійне сьогодні і мирне й світле майбутнє.

Вічна пам’ять тобі, Герою! Низький уклін і шана…