Старший солдат Андрій Зонь, 1995 року народження, був старшим оператором спостереження розвідувальної роти 110-тої ОМБр. Під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Новоолександрівка Покровського району Донецької області життя захисника обірвали мінометний та артилерійський обстріли противника 14 червня 2024 року.

Він був первістком у молодого подружжя Людмили й В’ячеслава і найбільшою втіхою для всієї родини. Мамин мазун, батьків і дідів «хвостик» пізніше став відповідальним старшим братом для меншого від себе на 9 років Дмитра.

Навчався Андрійко у місцевій Бзівській школі. І хоч вчився не на «відмінно» і був бешкетником, як і майже всі його ровесники, вчителі згадують його позитивним, доброзичливим, чесним і відкритим учнем.

Класний керівник Алла Володимирівна розповіла, що йому ніколи не бракувало сміливості говорити правду, він умів бути справжнім другом. А перше, з чим асоціюються її спомини з ним – доброта, абсолютна відсутність підлості чи зверхності. Юнак ріс у сільській родині, тому не звик байдикувати – був старанним та працьовитим.

Однокласники пам’ятають його веселим і щирим. Він мав якусь легкість, яка не всім властива. Був дуже добрим. Згадують, як йому купували іграшки, а він їх дарував друзям.

Андрій дуже любив рибалити. Навіть позивний побратими дали «Рибак», бо навіть на фронті умудрявся зловити і велику й малу…

Це у них сімейне: і тато, і дід – затяті рибалки. Вони родиною завжди турбувалися, щоб у «басейні» (так називали озеро, що поряд з двором) була риба. Андрій з дитинства знав, на що краще ловити та де краще місце. Вчив цьому й друзів.

Закінчивши 9 класів, Андрій навчався у Бориспільському професійному ліцеї, де освоїв професії маляра, штукатура, плиточника. Потім служив в армії – у військах цивільної оборони. Після – працював на тракторі на місцевих сільськогосподарських підприємствах – у Бзові та Березані.

Андрій дорослішав, мужнішав, а тим часом міцнішало кохання в юному серці до Інни – місцевої дівчини, якій незабаром зробив пропозицію. Побралися закохані 22 лютого 2022 року, за два дні до повномасштабного вторгнення ворога… І замість того, аби їхнє спільне життя поділилося на «до» реєстрації шлюбу і «після», як у більшості пар, його розділили наміри терориста захопити сусідню державу. Бо вже 25 лютого Андрія Зоня викликали до військкомату.

Рота охорона в Баришівці, участь у звільненні Броварщини, зачистка звільнених від окупантів територій Київщини, служба під Броварами, а потім – епіцентр бойових дій – Авдіївка. Її в складі 110-тої ОМБР понад 10 місяців разом із побратимами утримували.

Напевно лише одному Богу відомо, що переживали батьки і дружина Інна із новонародженою донечкою на руках, читаючи новини про на той час найгарячіше місце на мапі бойових дій. Адже Андрій був у розвідувальній роті, а значить – у критичній зоні ризику. Хвилювалися, плакали, молилися, щоб вижив. Вижив! На щастя, їхній підрозділ вчасно вивели з позицій. Повернувся додому!

Та недовго раділа родина. Швидко сплив час перебування в обіймах дружини, тримання на руках своєї маленької дівчинки Арінки. Через два місяці – той самий напрямок, але вже поблизу Покровська.

Батькам дзвонив періодично, коли була можливість і був зв’язок. Та завжди повідомляв, коли йде в наряд, на позиції, на завдання, і коли має повернутися.

Так було і того разу: 13 червня пізно увечері Андрій сказав, що вночі виходить на позиції і повернеться через 5 днів. Та вже наступного дня життя військового обірвав ворожий снаряд… Залишивши донечку без татка, молоду дружину – без чоловіка, батьків – без сина. Втратили того дня брата, друга, кума, друга, однокласника…

Тепер Андрій став Янголом Світла у лавах Небесного Війська, виплеканий ненькою Україною та вбитий наглою російською ордою. Він продовжуватиме захищатиме свою родину та рідну Батьківщину з небес, а хоробрі воїни-побратими обов’язково за нього помстяться.

На цьому наголошували військові під час прощальної процесії з загиблим, які познайомилися з Андрієм ще під час зачистки Броварщини та пліч-о-пліч пережили пекло в Авдіївці.

«Він був справжнім побратимом! Пліч-о-пліч захищати рідну землю разом із ним було честю! Він жодного разу не відмовився від виконання наказів. Завжди впевнений, завжди усміхнений, – крізь сльози говорив Денис, який закликав не забувати, що в країні триває війна. – Там гинуть люди для вашого мирного життя тут. Щодня! Не забувайте про це! Слава Герою!»

Поділяємо біль і висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким Воїна Світла. Нехай пам’ять про мужнього Сина-захисника, який віддав життя за Україну, назавжди залишиться в серцях кожного! Схиляємо голови перед полеглим…