Сьогодні у Баришівці прощалися з Дмитром Чередніченком – солдатом 136-ого батальйону ТРО, який був вірний військовій присязі до останнього подиху та мужньо боронив незалежність України.

Військовий загинув 24 грудня біля населеного пункту Виїмка Бахмутського району від ворожої протитанкової керованої ракети. Майже тиждень його тіло не могли дістати з-під ворожих обстрілів. Лише зараз Захисник на щиті повернувся до рідної Баришівки.

Він був бешкетником. Третя дитина в сім’ї Дмитро виховувався старшими сестрами, бо мама, яка мусила поставити всіх на ноги, постійно працювала. Він був справжнім «дворовим» хлопчиськом, навколо якого гуртувалися однолітки. За його відчайдушність і товариську вірність у нього завжди було багато друзів – у дворі, у школі, під час навчання, на роботі, на війні…

«Ми помстимося за нього», – в один голос заявили побратими Дмитра Чередніченка, розповідаючи Марії Василівні про загибель її сина.

Народився Дмитро у Баришівці 23 липня 1983 року. Навчався у Баришівській загальноосвітні школі №1. Він був енергійним і відчайдушним хлопцем, ініціатором різноманітних витівок. Тому бешкетника добре пам’ятають вчителі. Після закінчення школи став майстром із ремонту автомобілів, навчаючись у Борисполі.

Життя водило його різними дорогами. А палкий характер інколи притягував і неприємності. Та він завжди залишався собою – сміливим і справедливим, безстрашним і відчайдушним. Саме ці якості підштовхнули Дмитра 24 лютого 2022 року взяти до рук зброю і стати на захист країни.

Він постійно казав матері й сестрам, що не чекатиме, поки ворог прийде до їхнього двору, що окупантів треба гнати з української землі.

Оборона підступів до столиці, зачистка населених пунктів Броварського району, а далі – тактична підготовка, бойове злагодження і… виконання бойових завдань на східній лінії фронту.

Попри наявність проблем зі здоров’ям Дмитро не лише не відмовлявся, а навпаки просився на передову, аби помститися за завдані росіянамит страждання його землякам, українцям, за смерть побратимів.

Війна змінила його. Бо де й поділася ота притаманна йому безтурботність. Турбувався про рідних – слабку матір, сестер (одна з яких стала вдовою), трьох племінників. Щоб було світло й тепло під час блекаутів, щоб вистачило їжі, ліків…

Додому дзвонив щодня, аби мама не хвилювалася. Розуміючи всі наслідки й зважаючи на всі обставини, постійно повторював їй, щоб не вірила про його загибель, поки не побачить його тіла…

Остання розмова з мамою – перед виходом на позиції, де в Дмитра та його побратимів влучила ворожа протитанкова керована ракета…

Сталося це 24 грудня біля населеного пункту Виїмка Бахмутського району Донецької області…

Герой довго не повертався додому. Його бездиханне тіло тривалий період не могли дістати з-під ворожих обстрілів…

За його відчайдушність його поважали в роті, Дмитро Чередніченко користувався авторитетом серед побратимів. Любили й поважали його в рідній Баришівці – родичі, друзі, знайомі.

Вічна пам’ять Герою, відданому патріоту своєї країни, який не ховався за спинами, а впевнено й цілеспрямовано боровся з ворогом заради родини й держави.