Баришівка з глибоким болем і незмірною скорботою провела в останній шлях нашого земляка, сина, брата, товариша, побратима – Данильчука Олексія Миколайовича, старшого солдата, сапера розвідувальної роти спеціального призначення загону військової частини А4030, 71-ї окремої єгерської бригади.

Олексій загинув 24 травня 2025 року, під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності України. Це сталося в районі населеного пункту Яблунівка, Сумського району Сумської області, внаслідок артилерійського обстрілу ворожими силами. Це був його перший бойовий вихід… і, на жаль, останній. Разом з ним тоді загинули ще вісім побратимів.

Народився Олексій 12 вересня 1992 року в Баришівці. Навчався у місцевій школі імені Зерова. Хоч і не був відмінником, але мав рівний спокійний характер, ніколи не конфліктував, не чинив шкоди іншим. З дитинства відзначався чесністю, справедливістю і завжди був готовий допомогти. Любив футбол, займався спортом, бігав, тренувався – жив без шкідливих звичок.

Після школи пройшов строкову службу в армії, де отримав звання старшого солдата, був підготовлений як стрілець-піхотинець. Повернувшись додому, влаштувався сторожем у Баришівську першу школу, де й працював до мобілізації.

Коли на його плечі лягла відповідальність за захист країни, Олексій не ухилився, не відмовився, не злякався. Він пройшов курс молодого бійця, підготовку у Житомирському навчальному центрі десантно-штурмових військ, у складі 71-ї єгерської бригади пройшов злагодження в Донецькій області та виконував завдання в Покровську, а далі – Сумщина, де й став на рубежі оборони нашої держави.

Олексій мав особливий зв’язок із своїм племінником Владом – бійцем, який служить за контрактом із 2020 року. Вони підтримували один одного, часто спілкувалися. Це була сильна, щира чоловіча дружба рідних душ.

На жаль, Олексій не встиг створити сім’ю, не встиг побачити, яким могло б бути його життя в мирний час. Воно тільки починалося – але було обірване війною. Він прожив лише 32 роки. І ми ніколи не дізнаємось, ким ще він міг би стати, скільки добра міг би зробити, якби не ця страшна війна.

Залишилися батьки – Микола Миколайович та Надія Іванівна, старша сестра Ірина і молодший брат Саша. Залишилися ті, хто його знав і любив. Залишився біль, якого вже не втамувати, і пам’ять, яку ми пронесемо крізь усе життя.